Але вони не врятували імперію
Новий світ виявляється не таким вже й новим, якщо уважно розглянути той “людський матеріал”, з якого він зроблений.
Особливо дбайливим повинно було бути ставлення до успадкованого багатства у зв’язку з тим, що рівень російських продуктивних сил був невисокий, до того ж ці сили були порушені військовими руйнуваннями. Революція здійснилася в умовах загальнонаціональної кризи, тобто в такий момент, коли продуктивні сили або перебувають на межі застою або руйнуються. До того ж і старі власники засобів виробництва за визначенням не могли бути настільки розсудливі для того, щоб позбутися своїх багатств і влади без опору. Витрати революційного насильства виявилися значними.
Виходячи з власних класових позицій, В. І. Ленін вважав, що тільки одна структурна частина продуктивних сил варта уваги Радянської влади - робоча сила найманих працівників. У марксистській концепції робітники - головна продуктивна сила, і заради їх збереження більшовицька влада дозволяла собі екстраординарні заходи типу “воєнного комунізму”. Коли в 1919 році К. Каутський і російські соціал-демократи (меншовики) розвинули всеєвропейську кампанію проти політики продрозверстки, В. І. Ленін застосував такий аргумент на її захист: “Економіст Кавцький забув, що коли країна розорена війною і доведена до краю загибелі, то головним, основним, корінним “економічним умовою” є “порятунок робітника” **.